Я умру в крещенские морозы
Н. Рубцов
Лелітка літа проліта -
за мить сховається за обрій -
і на порозі день недобрий,
хоч наче й осінь золота.
Іще повітря крижане
над пелериною Покрови,
а вітер квіти паперові
уже по вулиці жене.
І мовби ще не на порі
тривожні поминальні дзвони,
а вже не менше за червоних
печальних дат в календарі.
І навіть ця - з глибин віків
така велична і врочиста -
і раптом розтинає Місто
потоком траурних вінків.
…Хтозна, чи звідаю колись
таємну правду знаків вищих? -
та поки світ мене не знищив -
іще найгірші не збулись.
Нехай простять мене літа
(надіюсь, гробарі пробачать
той сніг і холод той собачий –
усе ж - не вічна мерзлота!) –
сльозою визріє зима
у першу ніч по Водохресті -
наколядуюсь я нарешті
і розпрощаюсь з усіма,
неначе дельф-гіперборей,
що притомився днем святковим...
Здригнеться місячна підкова
від скрипу зоряних дверей...
2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295586
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.11.2011
автор: Ярослав Петришин