Він зустрів даму. Вона виклала перед ним перла і різні прикраси і сказала: візьми щось на згадку про мене. Він почав розглядати добро. Там були прекрасні речі. Взяв разок намиста в руки і дивився як воно виблискує.
Дама здавалась трохи похмурою, навіть хитрою, але все одно причаровувала. Коли майже вимовив:вибрав (білі коралі), вона забрала, немов мати в нерозумної дитини, з рук і поставила на місце. "Навіщо тобі це? Ось. Візьми. " І простягнула зошит.
Вражений до глибини. Не мав сили вимовити нічого. То був зошит її померлої малої дитини. Товстий. Списаний лише на кільканадцять листків. Почеркано деякі слова. Зміст їх не мав значення для нього. Такого дарунку він не очікував. В голові запаромочилось. Сльози підступили.
Після цього витягнув із кишені просту синю ручку. На неї було приклеїно тонку пластинку паперу з надписом: Бог є. То був предмет його померлої дитини. "А це тобі".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295384
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.11.2011
автор: Люба Скоробогата