Час не пливе спокійною рікою. Мить не зупиняється. Навіть тоді, якщо вона прекрасна.
Час божевільно летить по тунелях глибоких морщин напруженого чола, поглинає блиск та гасить світло в очах, огортає байдужістю серце.
Безжально робить найкращих друзів недругами, ба навіть ворогами. Особливо тих, стежки яких перетинаються. І яким доводиться ділити шкуру невбитого чи вбитого ведмедя – не так важливо. Він робить коханих некоханими. Рідних по духу людей– абсолютно різними. Близьких – чужими.
Час не загоює рани. Вони просто припадають пилюкою.
І хто сказав, що він – найкращий лікар?
А, може, вся проблема не у часі, а просто в нас самих?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295213
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2011
автор: Наталія Ярема