А роки підпирають вже.
По нім життя мій строк верстає,
І Дама в савані мене,
Напевно, з радістю чекає.
То ж смішно, що ще розум мій
Так чітко відчуває днину.
Навіщо ж я потрібен Їй?
Чи може там беруть данину
Від живності, що на Землі
Росте, пливе, біжить, плазує.
О, Господи, скажи мені
Невже цього так потребуєш?
Чому людей так не злюбив,
І разом з ними їх обійстя,
І вірно хто тобі служив,
І хто на ноги ледве звівся?
Невже не бачиш звідтіля?
Попівські проповіді чую…
Не Там хотів би, тут – земля,
Її тепла я потребую.
А так – зрівнялівка гряде
Багатому і волоцюзі.
Чеснота в бідності бреде,
Похнюпившись, навстріч катюзі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295168
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.11.2011
автор: Г. Король