Охота… Знов відстрілюють вовків,
Яких у лісі розвелось доволі,
Не раз прийшлося бачити клики
Вовків у зграї, сила їх на волі.
І раптом постріл, ніби громовиця,
І впав забитий, у крові, хижак…
В стрибку, на мить, спинилася вовчиця
І стрівся з нею поглядом вожак...
У хащі!!! Чим скоріше від печалі!!!
І ноги понесли у глушину...
А він лежати залишився далі,
Неначе слухав мертву тишину...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295111
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2011
автор: Віталій Назарук