Такий рідний, аж страшно, хоч наче і зовсім не мій.
І ця осінь – нарешті – нестримно лунка і привітна:
Загортає минуле в гіркого туману сувій,
Зігріває долоні іще одним спаленим літом,
Закарбовує в жестах, в кількох випадкових словах,
Проростання взаємне, просякнуте сонячним сяйвом
І я знов відчуваю повітря – я знову жива…
Така рідна… не бійся. На щастя, це справді буває)))))
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294993
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2011
автор: Рені