Нас вже не вилікуєш гарячим чаєм та ліжком...
Ми вже не діти й добряче вкусили життя...
Деякі з нас вже холодні поюзані кішки...
Деякі з вас вже й забули на смак каяття...
Тут не самотньо. Тут просто мерзенно та сиро.
Тут вічні зливи й причинами гине любов.
Тут задля мене заможні дорослі мужчини...
Там задля тебе дешевий франківський "бомонд"...
Більше не віримо клятвам під зоряним небом.
Ми і самі вже не вміємо" грати в любов".
Тягнусь у спогадах я до фальшивого тебе.
Ти все смакуєш на пальцях застиглу кров.
Нас не врятуєш гарячим чаєм та ліжком...
Ми вже хронічно хворієм на "зайву жовч".
Вже у шкарпетках гріємо змерзлі ніжки.
Вже не шукаєм у кого, коли що сторч?
Нам не потрібен байдужий і хтивий погляд.
Нас вже вертає від правильних плазунів.
Часом байдужа статура,обличчя, одяг,
Часом бракує простих неприкрашених слів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294954
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.11.2011
автор: Інга Хухра