Мене мабуть вб’ють їхні очі,
За випитий мною їх місяць.
Та я лиш бездумна самотність,
Що каву пила опівночі.
І місяць забрався у чашку,
Додав у напій мій глюкози,
Цукрового серця півдози,
Й зіркової дурі затяжку.
Ну й солодко стало і тепло.
Зірки все бісились й грозились,
Від дурі ж і дурі не легко.
В безпам’ятстві тіло забилось.
Подумати тільки хотілось,
Чи варто самотності жити?
З руки усе скапують строфи
Повільно любов народилась…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294948
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2011
автор: Гапочка