В глибокій тиші, серед поля,
Стоїть скрегоче, ледь жива,
Струнка чаруюча тополя
Ридає, душу розрива.
Не має з ким їй розмовляти,
Колише вітер, мов дитя,
Скоріше хочеться зів'яти ...
І сніг навіяв забуття.
Зима минала, наче вічність
Крізь сніг пробилася трава,
Тополю сонце пробудило,
А та, не рада, що жива.
Тополя ще не зрозуміла:
- Це хто лепоче при землі?
- А як побачила - зраділа,
І захват грає на чолі.
Тепер у тиші, серед поля,
Стоїть тополя не одна.
Наговоритися не може,
Щаслива, радісна, чудна.
Розповідає про простори,
Про річку, ліс, чарівний край
А тополятко підростає,
Вже хоче бачить небокрай.
21.11.2011
©Любочка Паламарчук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294944
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.11.2011
автор: Любочка Паламарчук