Я стільки бачила падінь,
різних людей і поколінь.
Відчула сотні потрясінь,
відлітаючи у далечінь.
І серед сердець горінь,
моїх мільйонів сновидінь,
очей зелених шепотінь,-
любов свою усе ж зустрінь.
Виходячи за межі володінь,
у синю невідомість, у глибінь,
де немає поклонінь,
без молінь, без голосінь.
Тільки небо, лісів склепінь
і сонце відкидає тінь.
Відчуй спокій розумінь
і живи завжди. Амінь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294904
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2011
автор: Віталія Абрам'юк (Івасюк)