В останнє… і тишина. Твоя, чужа, яка різниця… Прекрасна ніч, зі сльозами на очах в повній самотності… дивлюсь на небо. Зорі всміхаються в слід. Усе чуже і не потрібне, непотрібне без нього… Без його очей, і такої рідної посмішки… Ми ж навіть не знайомі, а таке враження що я знаю його 100 років… Знаю про нього все, що любить, а що ненавидить… Хоча я не знаю про нього нічого… Всього один раз бачила… Банально…але я зрозуміла, що безповоротно закохалася… Я не думала що здатна на таке почуття… Я не вірила, що вмію кохати… І що коли не будь закохаюсь… А ще й так сильно… Я зрозуміла, що просто не можу жити на цьому світі без нього… Я дякую Богу, що зустріла Його…і водночас молю про знайомство з ним… Я знаю ми ніколи не будемо разом(… Він – зірка… а я – ніхто… Та він моє натхнення… Я знову живу і можу писати… Серце склеєне, душа вільна… Я готова Жити…..ЗАРАДИ НЬОГО!!!!!!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294898
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2011
автор: Ангел Яна