Не рахуй зозуле моїх рОків,
Їх прожито зовсім-зовсім мало,
І хоч щастя часто покидало,
І хоч серце в горі завмирало,
Мені є чого на світі жить!
Не втім річ, що страшно помирати,
Сумно скарб великий залишати.
І не срібло це, не діаманти,
Не маєтки і не банкомати,
Скарб, грошима, цей не оцінить.
Це багацтво - то моя Вкраїна!
То моя великая родина!
То моя ріднесенька дитина!
Друзі вірні, що в важку годину,
Щирим словом вміють обігріть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294690
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2011
автор: Чужа