Ніч. Він сидить в своєму ліжку. Сльози одиноко стікають по обличчю. Ні, він не плач. Він просто не може їх контролювати. „Я кохаю тебе”. Ці слова зцілюють його, але... чи здатен він кохати...
Поруч лежить меч. Цей кусочок металу не раз рятував йому життя, ним він зміг вбити свої емоції, але не зміг жити з цим. Він втратив свої крила через це...
Вона. Вона мирно спить в своєму ліжку, не підозрюючи про ту боротьбу, що велась в душі її коханого... вона вперше покохала. Але чи це кохання? Кохання...
Для нього Вона—це все. Вона—маленька Анет, цей острівок світла в його душі. При згадці про неї він усміхається. Її очі дали йому бажання жити, її поцілунок дали йому сили жити. Все що йому потрібно—це вона. „Ти приносиш лише біль і страждання людям”—ця фраза глибоко в його душі.
— Ти не можеш цього допустити!
— І не допущу!!!
— Як?
— Побачиш, Охоронцю
— Ну-ну
— Не віриш?
— Нуу...
— Побачиш...
Її сміх лився в його голові. Голос, що не давав йому зробити крок униз.
— Вона не дала тобі стрибнути.
— Так
— Вона дала тобі крила, чорні
— А я взагалі не заслуговую на крила...
— Але вона не може одного...
— Чого?
— Стерти твою пам’ять!
— Тобто?
— Стерти Алінку, Іру, Біль...
— А їй і не треба цього робити
— Тобто?
— Алінка—в моєму серці, як згадка, Іру я стер сам, і це МИНУЛЕ!!! А Біль, вона її ЗНИЩИЛА!
— ...
Він усміхався і пообіцяв собі ніколи не завдати їй Біль і Страждання. Меч лежав поруч мертвим металом. Він кохав, кохав як ніколи, цю маленьку Анет, цього Янгола з очима Весни.
А їй снився сон, де вони разом. Разом не зважаючи ні на що. Вони летіли в хмарах поруч. Білий і Чорний Янголи. Вони кохали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294356
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2011
автор: Mr.Keyn