Вийшов… Стою…
І прошу у Бога потрібних слів,
Мене з головою накрили
моря людського хвилі.
Виколюють очі
стріли підступних прожекторів,
Кожен погляд, як куля,
пробиває серце навиліт…
Вийшов … Стою…
Розриваю словами усміхнений рот.
З проваллям глядацької зали
починаю веселу розмову…
Сцена – велична, як трон,
і безжалісна, як ешафот.
І я помираю…
Щоб завтра воскреснути знову…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293569
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.11.2011
автор: Володимир Шинкарук