Ніч павутиною повита.
Зорі – це сяюче намисто.
Тепло подиху ранкового неба
Замінить твоя тепла щока.
Ти казкою зватись не зможеш,
Бо треба нам пройти в унісон
Всі дні холодні й непогожі,
Проблем загублене нічне дно.
Я вірю, що це не остання квітка,
Що цей шлях ми проживемо разом.
І хай всі проблеми розвіються з вітром.
Я буду твоя і житиму знов.
Які ще плани потребує майбутнє?!
Лиш одна в мені ціль живе –
Зберегти цей вогник самобутній,
Що розпалило серце моє.
Кому подавай ікру і кальмари,
Комусь славу і визнання,
Та рибка велика в океані
Зазвичай плаває самотня.
Ми зможемо безліч – я в це свято віру.
Не злічу думок, коли до тебе лину.
Загубиться смуток, погана погода,
Бо коли ти поряд – немає негоди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293502
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2011
автор: Роксолана Сова