***
А небо вже зимо́ве…
Так супиться підбрі́вно!
Так важко піднімає роздуте лоно хмар…
І сонце – вже вершкове,
Інфантне і мані́рне,
Скраєчку, наче в гості, а не жагучий цар...
Лиш опівні́чні зо́рі
Цяцькуються узором…
Великі їх зіниці яснішають до стуж.
А місяць в середмор’ї
Вигойдує доко́ром,
І силиться без міри - іскритися чимдуж…
На небі – вже зимовім,
Насупленім, аж сірім,
Шматованім на клапті вітрами без жалю…
Йому не до розмови –
Не до громів… У прірву
Впустило ясноокість і голубі́нь свою́…
(12.11.11)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293111
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2011
автор: Леся Геник