Я, таточку, до тебе на гостину,
Хоч, краще було, вік її не знати…
Дивлюся у зажурі на “хатину”
Та не встигаю сльози утирати .
Звичайно, можна слухати для втіхи,
Що, все одно, колись усі там будем,
Але… давно не чула твого сміху,
Яким ти ніс розраду рідним людям.
Так важко, татку. Душу розриває,
Без тебе стільки ранків зустрічати,
А день новий реальністю вбиває –
Ти вже ніколи не зайдеш до хати…
Якби не вірила у те, що душам
На небі за діла їх воздається,
То втрату цю страшну, сказати мушу,
Я не пережила б, мені здається...
2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292288
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2011
автор: Патара