Тягнувся час, роки летіли,
І відстань віддаляла наче сон
Її на самоті з думками залишили,
Життя проходить тихо, повз вікон…
Вона давно забула, поховала,
Ту мить, коли розбили серце
Бажання далі жити мала,
Але свідомість мучить… все це…
Розчарувало душу, тихий жаль,
Думки,питання : «Як же так?»
Спокійно дивиться вона у даль,
Таке не зрозуміло людям всім, однак
Боїться втратить всі бажання,
Живе подалі від усіх очей
Тамує біль душевного страждання,
В пітьмі безсонних, місячних ночей…
---------------------------------------------------
І далі жити якось треба,
Лиш необхідність визначає це буття
Довіра й почуття – одвічнії потреби,
Що направляють курс твого життя
Не бійся полюбить ти знову,
Відкрийся людям і довір
Своє життя й почни понову,
Душі і серця голосу, своїх, повір…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292115
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.11.2011
автор: Вальдемар Феруменко