Леонід Талалай
***
Відходять поети,
Натомлені віком,
І падає листя на землю прогірклу,
І падають сосен підрізані крони,
І дощ на пеньках підраховує кола.
Міддю
ударить
у груди тривога -
І небо
обірветься
чорним обвалом...
І будуть поспішно давати дорогу
І ті, що її при житті заступали.
І все тоді ясно,
І все тоді пізно.
І довго
у вічність
летітиме пісня.
Це надто жорстоко,
Занадто жорстоко -
Так часто поети
відходять до строку...
Де наші рани?
Скрізь наши рани,
На всіх паралелях,
Меридіанах,
І там - у Марселі,
І там - у В"єтнамі.
Все більше заліза
У нашій крові -
Розстріляні гільзи
Димлять на траві.
Важкі наши думи.
Тривога кругом.
Ми - вольтові дуги
Між злом і добром!
Пожежі і війни
У наших очах
І небо чужої біди.
Чим більший тягар
Несемо на плечах,
Тим глибші
Лишаєм
Сліди!
***
Уходят поэты,
устав от столетий,
И падают листья на горькую землю,
И падают сосен подрезанных ветви,
И кольца на пнях слёзы неба приемлют.
Ударит звучащая медью тревога -
И небо обрушится чёрным обвалом...
Отступят спеша, уступая дорогу
И те, что при жизни пройти не давали.
И всё станет ясно предельно,
Но поздно,
И долго звучать будет в вечности песня.
Жестоко, вы слышите, это жестоко -
Так часто поэты уходят до срока...
А где наши раны?
Везде наши раны,
На всех параллелях и меридианах,
В далёком Марселе,
В далёком Вьетнаме.
Всё больше железа
В крови нашей стынет -
И гильзы дымятся на травах под тыном.
Тяжёлые думы. Тревоги надлом.
Мы - вольтовы дуги
Меж миром и злом!
Пожары и войны в глазах, но не страх,
И небо с чужою бедою, как память.
Чем большую тяжесть несём на плечах,
Тем глубже следы
Остаются
За нами!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292017
Рубрика: Поэтические переводы
дата надходження 10.11.2011
автор: Груздева(Кузнецова) Ирина