... я б хотіла обрати сама собі безімення,
власноруч заселити саджанцями тиші це місто
і ніколи не бачити дорожніх знаків на твоїх долонях.
займається полум'ям вогке повітря незустрічей,
продірявлені легені спогадів надмірною святістю,
світлом переломленим.
ти надто втомлений мною, приглушений пострілом,
дорослими стають гойдаючись на колінах в смерті.
коли в конверті анемічні обличчя бавляться часом,
траси спустошені гортаються немов сімейний альбом...
хороми, фортеці, величні палаци
й на таці лимонне сонце із свіжим дощем...
з усіх перемелених тем опадає на землю осад,
трощиться посуд в несправжній моїй оселі,
розливаються акварелі й моря на дороги вечірні...
так покірні планують війни й вкладаються в ліжко,
трішки ковтнувши себе і свого величчя,
закривають обличчя нічним блуканням...
так зникають питання..
і якщо ти читаєш дороги як символи надсвященні,
я б хотіла обрати сама собі безімення...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291960
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2011
автор: Biryuza