Я позбавляюсь спокою, у відчаю великодушних гроз.
Бузковим цвітом лиш цвіте в грудях надія.
Стальні окови розвивають стрімкий ароморфоз,
Та час із вуст любов однак не змиє.
Тягар ілюзій переплітався із дорогами.
Беззвучні кроки проникали біллю у легені.
По тих дорогах бігли ми ще босоногими,
Ховаючи в кишенях щастя жмені.
П’янкою істиною виривавсь із поля вітер,
Вистражданою банальністю тремтіли крилаті слова.
„Кохання – найболючіша мука на світі” –
Котилась щокою холодна сльоза.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291927
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2011
автор: Angeline