Сидить один на березі життя.
Вглядається очима в горизонти.
А в пам’яті зринають фрази і слова,
Які злітали з вуст німим експромтом.
«Усе моє життя таке складне,
Усе моє життя таке відносне…
Якби ж то крила виросли, як в янголят,
Щоби в ночі прорізувать повітря простір!
Щоби торкнутися самих небес
І цілувати зорі до світання!
Душа, щоб загорілася вогнем!
Й свобода, щоб наповнила бажання!
Але цього не суджено мені…
Я лиш картина у чужій уяві.
Мене художник зобразив таким:
Нещасним демоном в людській оправі...
Можливо, й залишилось щось живе,
В душі, яку оберіга злий геній.
Але самотність обпіка мене,
Творіння Врубеля «Сидячий демон».
Пливуть між ним століття і роки
Навіки він закований у рамки.
Та проживе багато славних літ.
Мистецтво вічне й не для забаганки!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291826
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.11.2011
автор: Нелогічна а*