Ходім, я покажу тобі де сонце сідає за обрій.
Де обриси хмар так нагадують гір вишину.
Там тихі вітри вигадують спокою образ.
Там ти пригадаєш про нашу одвічну вину...
І погляду досить, щоб німо стояти години.
Щоб слухати вітер і в хмарах вчувати печаль.
Можливо прокинеться в серці твоєму дитина...
І стане тобі невимовно забутого жаль...
Ти може піднімеш до неба заплакані очі.
А сонце - всміхнеться, і щира небесна блакить...
Бо знають вони які твої очі хороші...
Бо знають вони чому твоє серце болить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291730
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.11.2011
автор: Фурманчук Тетяна