Знаєш, не хочу я більше так вірити,
Зерна надії пов’ялої сіяти,
Марити звуками, ритмами, зорями,
Слухати серце, розтяте і зболене…
Жити надіями, мріями, римами,
Важко тепер коли стали чужими ми.
Годі себе марно спогадом тішити,
Краще усе так, як є - так залишити.
Віриш, забуду усе, що не сказане,
Щастя завмерло між твоїми фразами,
Згасло усе в що хотіли ми вірити…
Болі розлуки словами не зміряти.
Скину любові я ідола грішного,
І самотою, вже звичною, втішуся.
І на жертовнику полум’я стишиться…
Згасне навік… Тільки попіл залишиться…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291453
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2011
автор: Лілія Ніколаєнко