Вони приїхали вночі
І стали грюкати у раму.
Тремтить малеча на печі:
"То не злодії лізуть, мамо?"
У хату вдерлись воякИ,
Питають, де хазяїн двору.
Сказали жінці напрямки:
"Він арештований, як ворог!"
Сидів він сірий, ніби мрець,
Під серцем щемко билась туга.
Металась думка: "Це кінець!
За що мені така наруга?
Орав і сіяв, хліб ростив
І для сім’ї, і для держави,
Не грабував і не убив,
А заробив такої слави."
Вона збирала мужа в путь –
Тютюн, білизну, хліб і сало…
"Не треба, тітко, там дадуть,
Таких в держави вже чимало."
Його забрали в чорну ніч,
А жінка впала на порозі.
Прийшла пора нових сторіч –
Вона все жде його в тривозі.
19.06.2011.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290731
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.11.2011
автор: Микола Верещака