У дотику шубовсьнула знайома пісня -
І я її пізнала звісно.
Мені так тісно. Та я не пю вина.
Лиш воду прісну.
Я не пускаю з диму вишукані кільця
І не ширяюся для забуття.
Я не шукаю розуміння там, де люди вівці,
Але й з вовками я не їстиму ягня.
У сни мої вселилась маячня.
Сама я, мов сомнамбула серед ясного дня.
Минулим штрикаю себе у серце.
Чекаю, поки то озветься...
На поклики осінні.
Місьця для поцілунків в ньому вільні.
А для знущання місця вже нема.
Дивитись фільми про кохання
Я краще буду вже сама.
Порожня зала і душа пуста.
Я вхід сюди замурувала.
І вікон також тут нема.
Це добровільна самороблена тюрма.
Вязниця, у якій надовго я
Залишилась наглядачем і вязнем,
Тікаючи... і стримуючи втікача.
Я вірила. Та віри більш нема.
Нехай пробачуть ті, кому я не чужа...
не починатиму усе спочатку.
Мене паралізує страх.
Нема куди на серці класти латку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290583
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.11.2011
автор: Інга Хухра