В ажурній білій шалі
Старим осіннім парком
Вона ступала легко
Крізь променів тепло,
А літо проводжало
Улюблену коханку
І до щоки тулилось
Востаннє, як могло.
Вуста зі смаком вишні
Торкнути не посміло –
Його б тоді спинити
Не зміг уже ніхто...
Пригадувало тільки,
Як трепетало тіло,
Тепер таке далеке
За складками манто.
А спогади кружляли
Ще зеленавим лúстом –
Зізнанням запізнілим
Стелилися до ніг.
Вона їх у букетик
Збирала й ненавмисно
У пам’яті складала
Мозаїку утіх...
Порив різкого вітру
Привів обох до тями:
Коротка мить прощання –
Цілунком до руки –
І постать невагома
Розтанула в тумані.
Зосталось лиш бажання
Із присмаком терпким.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290545
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2011
автор: olesyav