З тобою, котику, ми - квити.
Тобі боліло, а тепер мені болить.
Не маю на меті тобі я мстити.
Тобі життя за мене відомстить.
А з ним інакше. Доля все зламала.
За мої сльози. За мою любов.
Вона його з лайном змішала.
І помста ця на час спинила кров.
Проте, ти не повіриш, і цього замало.
Мені замало сліз його рясних.
Я хочу, щоб його душа конала,
Щоб більше вірити нікому він не зміг.
За те, що в серці після нього шрами,
Отримає сповна, дала я слово.
За те, що привидом стояв між нами,
Доб'ю його по-дружньому, по-злому.
Людина може стерпіти чимало.
І вибачити можна геть усе.
Та знаєш, мене дружба ця дістала.
Вона йому так просто не мине.
Він думав, що слова кути стирають?
Повірив, що я знову на гачку?
Та помилився зрештою. Буває.
Тепер наживка - він. Він - на гачку.
Рибалити жінки також уміють.
Удвох впіймати рибку, то пусте.
Почистити і голову відтяти.
А згодом в юшку. Ремесло просте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290428
Рубрика:
дата надходження 03.11.2011
автор: Інга Хухра