РАНОК
Світає…
Ніжне, блідо-рожеве проміння елегантно огортає усе навкруги, зачіпаючи кожен листочок, кожну шпаринку; пробуджує кожну тваринку; виблискує, граючись барвами в діамантових сльозах землі – росинках. Мелодійний, лагідний вранішній вітерець причепурює скуйовджені, заспані чуприни дерев і кущів, розчісує соковито-запашну траву. А його батько – могутній вітер, поправляє м’які, пухнасті подушки янголяткам. Стомившись від сну, кряхтячи кожною гілочкою, тріпочучи кожним листочком, відкриваючи красиві зелені очі, прокидаються дерева. Красуні квітки, втомлено позіхнувши, поправляють своє вбрання, щоби цілий день до вечора перед усіма красуватися і благоухати своїми дорогими парфумами. Високі жита обтрушують пил зі свого золота – зерна. Вилазять зі своїх схованок, підставляючи свої червоні боки ласкавому світлу, милі оку ягоди і, позіхнувши, завмирають у буденному чеканні якогось дива. Мурашки – пастушки, женучи своїх кузьок на пасовисько, теж, краєчком ока, позирають у той бік. У німому очікуванні, матері скубають, чистять, пестять, обнімають, колишуть своїх дітей. Окрім зозулі, яка безтурботно спить, підкинувши своє дитинча в чуже гніздо…
І ось усе завмирає в очікуванні дива. Там, над лісом, вже порозбігалися хмаринки, розчистивши небо.
Мить чекання.
І ось воно – диво. З-за обрію, над лісом, який з темного одразу ж перетворився на смарагдовий, зійшло сонце.
Першим порушив святковість домашній півень, завойлавши на все горло своє звичне ку-ку-ріку. За ним озвався жайвір своєю кришталево-дзвінкою піснею, яку підхопив вітер і поніс далеко-далеко, за барвисті поля, широкі ліси, блакитні й зелені річки і озера, за високі гори, аж до краю.
Знову все завирувало, бо попереду був новий день сповнений турбот, любові, надії, сподівань і сонячного світла і тепла. І лише зозуля, не зрозумівши що сталося, як баба на базарі, провадила ото своє ку-ку, ку-ку, ку-ку…
/ Березень 1998 /
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290422
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2011
автор: Саня Труш