Її блакитні очі посіріли від буденності,
Колись граційні руки вже стомились від прикрас.
Ховаючи емоції під шаром манекенності,
Вона за кимось бігла чи тікала від образ.
Розхристана душею на пронизливому холоді,
Вплела собі у зачіску великий білий бант.
Вона була байдужою до усіх слів і поглядів,
Підстрибуючи в небо на кінцівочках пуант.
На неї озирались, на щасливу і розгублену,
Але весь світ неначе просто зник і онімів.
Її тендітну мрію, у шкільні роки загублену,
Як і тепер, ні він, ні цілий світ не розумів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290146
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.11.2011
автор: Іван Юник