Душа…
Вона підпалена іcкорками двох вогнів, двох сердець, двох доль.
Двох доль
На перехресті Часу.
Вона виткана молитвами семи вітрів.
Семи вітрів – семи поколінь.
Тінь…
Тінь їх дум, надій, страждань
Сколихнула життя рань
Маленькими, ледь помітними вогниками ув очах,
З першим криком злетіла у світ
І обняла його
Бездумно, безжурно, безхитро —
Радіючи світлу — убога.
У Бога в долонях була
Випустив її у вільний політ
У терновий світ:
Голу без лукавства і зморщок
Де лиси, вороння, кажани.
— Не проткни
Гострою стрілою, жалом.
Шквалом не зломи
Душу сплетену семи вітрами
Із двох родів.
Із іскорки Господь роздмухав, розпалив
Ще один сяючий промінь небес,
Щоб стало світліше, щоб стало тепліше
Щоб подовжилися дні
Не заливай Всевишнього вогні
Байдужістю, злістю, докорами,
Зморами.
Не гони в далечінь
Душі світлотінь
Бо Вона зіткана із семи вітрів,
Із двох вогнів,
Із двох сердець
І однієї любові на двох
І освятив її Бог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290065
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.11.2011
автор: *SELENA*