Цар Вавилону превеликий,
Володар древньої землі
Так громадянам повелів:
Як зателенькають музики
Хай пильно дивляться владики,
Щоб і великі, і малі
Вклонились богу золотому.
А ні, то в огненній печі
Спалити. Хай би тисячі,
То не дозволю я нікому
Мені противитись у цьому, -
Йдіть на пости, наглядачі!
Сидрах , Месах і Авде -Него, -
Єврейські мужні юнаки
Не впали ницьма все - таки
Перед поганським оберегом.
Царя самолюбиве «его»
Об гнів ошпарилось палкий.
Тож піч огненну натопили
І семикратно дров дали.
А хлопці наче три орли
В серця черпнули з неба сили
І в жар палаючий входили,
Аж охоронці полягли.
Дивися цар на їх кончину,
І ось до трійки юнаків
Четвертий хтось-то підоспів,
Немовби був він Божим сином.
Царя стривожила картина,
З печі їм вийти повелів .
Вони, немов з кімнат палацу,
З вогню зійшли на білий світ.
Бомонд розгублений стоїть.
Пустою виявилась праця,
Бо хлопці смерті не бояться,
А Бог Всевишній - їхній щит.
І видав цар такий наказ
Всім підданим вавилонянам :
Хвалити Бога безустанно,
Що трьох мужів од смерті спас!
Це повеління і для нас
Теж актуальне , прошу пана.
2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289905
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.10.2011
автор: Рідний