Візьму клабтик паперу,
Візьму чим писати,
І стану в мить поетом славним,
Будуть люди знати...
Дивитимусь на них я із гори,
Пташино-гордого польоту,
А як читатиму рядки,
Усі казатимуть: “то модно”.
І бджоли на “дуру цензуру”,
І нащо отого смислу,
Головне трістись як бовдур,
І скакати з свистом.
Кинути у натовп купку слів
Так щоб голови зависли,
От: ”Курити попіл сигарет,
Чи, з думок сплести намисто.”
Файно, правда?)
І я поееет, письменник чааасу,
Вам повідаю про життяааа,
А сам живе як та зараза,
“Бетонна муха, гопотня”.
Коли ж доспіло таке щастя?
Чому росте цей прикрий фальш?
Куди поділися оті люди,
Що словом сварять, люблять, вчать..?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289543
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2011
автор: Jaryk