— Чому ти, Вітре вороний?
Чому журуєш льодом потойбі́ч?
Ти…
медовухи з липня спий —
Розкриль ти жрицю-Ніч.
— Хіба то Ніч? —
то чорний клапоть тиші
Клубочиться із-під копит Стрільця.
— А може грози захмелівші? —
Розли́ли чорнило літописця…
— То осколок вироку Дамокла
Розтрусився зіллячком нічним.
— А,
може Мрія, що тривогами промокла
Чи в серці сум сумнезний зим?
— Ні, —
це чорних лебедів все лебедіє зграя
Над гримами грудневих сих роздоль,
А вогонь… він…
ні він не вмирає —
Пломениться щирістю до скронь.
— Ти, лукавий Вітре, стрепенися, —
Зійди гордливо з вівтаря —
Он - у за́світній вже висі,
Вії підніма грайливая Зоря.
́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289152
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.10.2011
автор: *SELENA*