Тополям в коси золото ніжно вплелося
І свіжий вітер неба цілує блакить…
Ходімо в осінь. В нашу з тобою осінь,
Ходім навічно, поки іще горить.
Я буду гріти подихом твОї долоні
І наше сонце в темряву вічну нести.
В цієї осені ніжно-п’янкому полоні
Є тільки двоє. Є тільки я і ти.
Дороги, парки, стомлене місто і люди…
Торкнусь до вічності знову на твоїх устах…
Такої осені більше уже не буде,
Вона щось вічне в наших лишила серцях..
Кленовим листям падала нам на плечі
І синім небом в наші вливалася сни…
І Київ стих, коли обіймав той вечір
Мою кохану осінь з душею весни…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289084
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.10.2011
автор: Vogneslava_Svarga