А він ніколи і не знав хто така мама
Й солодких снів ніхто не побажа
Він відчував себе непотребом, і до нестями
Хотів втекти… Ці вулички і цей вокзал.
Ніхто не бачив як він посміхався
І щирості не відчував в людських словах
Усі лиш знали, щоб тикнути в нього пальцем
А він (хоч й молодий) старавсь, тримавсь.
І завжди як же хтось проходив мимо
Він відчував зневагу в їх очах
Для них він був немов і не людина
І люди ці, породжували страх.
Але він зміг утриматись, встоявши
На цих крихких недоліках своїх
Він з гордістю ходив і лиш всміхався…
О, ні! Не людям, що викликали сміх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288794
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.10.2011
автор: Ivanka B.