Заберіть у людини надію і сни, і вона стане найнещаснішим створінням у світі.
І. Кант
Я тебе знайду, обіцяю. Я вже довго, роками шукаю
Ті вуста, що приходять у снах.
Мене сковує страх, дивний стах. Крах ілюзій, крах мрій, справжній крах.
Не покину надій! Не покину! Ти мене зчарувала! Вдягла моє серце у золото чисте!
Поцілунки, неначе намисто ти нанизувала на шию мені.
Я згорів у палкому вогні, уві сні.
Твої губи тремтіли, мов маки, як торкались моїх.
Наче гріх це якийсь? Наче гріх.
Розливався мій здавлений сміх... від цих стриманих і малолітніх утіх.
Як я міг щось жадати від тебе іще? Я не міг.
Обпікали вуста і морозило шкіру. Як уміло мене зчарувала! Уміло.
Не ступити більш кроку ні вправо, ні вліво мені.
Кришталем розсипались слова уві сні.
Я сп'янів. Ти втопила мій розум в вині.
Цілувала вуста. Ми горіли в вогні.Та прокинувшись вранці, ми стали чужі.
Знов чужі. Мов чужі. Так. Чужі. На межі, де кохання давно потьмяніло в іржі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288783
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 26.10.2011
автор: Інга Хухра