Чорна мережана спідниця і такого ж кольору корсет.
А у руках, уже зів'ялих і понівечених роз букет.
Могильні плити. Цвинтар уночі.
Холодний трепет. Вісник на плечі.
Вона приходила сюди не вперше,
Завжди в той час, коли проскакував на чорному коні бордовий вершник,
Постійно щось стискаючи в руці.
І дощові краплини залишали наскрізні дірки в його лиці...
Вона стояла зачарована, вдивляючись у чорно-біле фото.
Орган без пам'яті лунав. Кровоточили ноти.
На хвилю онімівши, запитала: "Хто ти?"
В ту ж мить відчувши на своєму тілі крижаний пекучий дотик...
І тут раптово ожили рубці на тому, що напроти, мармуровому лиці.
Вона відчула руку у руці. Холодні пальці. Серце в кулаці.
У оксамитових очах жевріли свічі. Розмірено і мяко сяяв місяць.
На смак ця ніч нагадувала вічність. На запах і на дотик - вічність.
Того, що не кохав ніколи за життя,
До щему у прозорих грудях вразила її обрамлена нічною таємничістю краса.
Ці чорні локони, мов води річки Стікс, що протікає землями Аїда.
Вуста червлені. В них палає кров. Червоні яблука, яких давно не відав.
Похмурими полями серед сплячих, вони блукали взявшися за руки.
Здригаючись від погляду у небо, що зникне місяць, прийде час розлуки.
Вплітав їй у волосся асфоделі, бліді рубіни бездиханного кохання.
Під шелест листя, гнаного осіннім вітром, він цілував її вуста навмання.
Конала ніч. Її ковтало сонце. Орган замовк. Задмухали свічки.
Неначе навстіж кимсь відчинене віконце, вбивало світло в ній усю її.
Вона благала небо зупинитись, заклякнути, ще трішечки пітьми.
Вона прохала привида спинитись, залишитись із нею, не іти.
Нещадно шматували її серце, чикрижили їй душу на шматки
Одноманітні й страхітливі, будильника оглушливі гудки.
Отруйними нитками сни свої інтриги плели… Пробудження із смаком гіркоти.
Лиш у волосся вплетені поодинокі асфоделі стирали обриси тривкої пустоти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288160
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 23.10.2011
автор: Інга Хухра