Мов чорна кішка, обережно наближалась ніч,
Ховаючи свій погляд між каштанів.
У темряві священній зажевріло кілька тьмяних свіч.
Злилися сонце й місяць у прощальній гамі.
У місячному сяйві інструмент,
Ласкаво вкритий пилом безнадії,
Нагадував божественний рояль,
За ним чиясь покійна тінь сиділа.
Несамовито, пристрасно, уміло…
Лунали його крики у пітьмі.
Здригалося чиєсь мертвотно-біле тіло…
Поблискували очі крижані.
Шалено завивав надворі вітер.
Підспівував йому опалий лист.
У сутінках міських освітлень
Підносився нечутний досі свист.
Провалювались в сон сумні будинки.
Губились у диявольських садах.
До слуху дня долинуть лиш уривки.
Зостанеться пісок лиш у очах.
Від ночі й мороку постане вічне світло,
Черговий "радісний і світлий" день прийде.
Мертвотно-біла постать за роялем зникне,
І сам рояль умовкне й пропаде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288118
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 23.10.2011
автор: Інга Хухра