Я кличу Господа з небес - я більш не можу
Дивитися на те,що чинить люд:
Зійди на Землю,о,Великий Боже,
І сотвори над нами Божий Суд.
Терпів Ти довго - два тисячоліття
Пройшло з тих пір,як Син Твій - людства Спас -
Пізнав на собі всі земні страхіття:
Знущання,зраду,підлість,смертний час...
Як заповів Любов. І більш нічого!-
Любов - до брата,матері,землі;
Любов-покору до Святого Бога,
І до святого хліба на столі...
Де ж та любов?! Невже її Ти бачиш
У смерчах війн,ненависті і зла?
То,може,і мені,сліпцю,позначиш
Місця ,де є Вона,або... хоча б,була?
Чого мовчиш Ти?- Що,либонь,немає
Такого місця на усій Землі?!
Нема... Нема! І я це знаю!
Чого ж Ти терпиш стільки літ
Свавілля хижаків двоногих -
Цих ненажерливих створінь,-
Людців жорстоких і убогих,
Готових навіть за безцінь
Самому чортові продатись?!-
За шмат гнилої ковбаси
Доносить,зраджувать,вбивати...
Благаю,Господи,спаси!-
Спаси ще раз цю Землю грішну!-
Зітри з її обличчя кров!-
Хай засміються знов невтішні
НАДІЯ, ВІРА і ЛЮБОВ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287900
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2011
автор: Василь Царинюк