Безліч непотрібних фраз
Думки плин у пишність враз
Розкололася душа
Безліч слів, та нас нема…
В прірву кинувши людину
Думаєш вона загине?
Віриш в щастя із брехнею?
Кажеш правду? Живеш нею?
Біль в душі, серця страждання…
Це все є твоє кохання?
Що даруєш ти людині,
Тій, котра думками лине….
Тій, котра до болі, крику
Вірить в тебе, це вже лихо…
Кинеш камінь – все стерпить,
Нащо ж треба так любить?
Нащо вірити, чекати,
Завжди все тобі прощати?..
Тобі себе лиш довіряти,
За тебе завжди переживати,
Надіятись, терпіть, благати…
Навіщо доля нас звела
Якщо чужа тобі моя душа
Не знаю було так чи стало
Та я люблю тебе, коханий!
Не знаю звикну так чи все проплачу
І скажу прості такі слова:
“Вихід є один у нас:
Розійтись не тратить час…”
Та не зможу все забути
І не зможу час вернути..
Та й не хочу я втрачати
Того, кого душа моя
Здатна була міцно покохати …
Вірю в те, що є в нас сили
Щоб бодай би щось зробити,
Щоб кохання своє не згубити…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287734
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2011
автор: Lenok