На березі ріки,де міст скрипить снігами,
Сиділа тінь, по вуха у воді.
Її печаль давалася взнаки її слідами
По мокрому піску і річковому дні.
Ходила безповітрянно по травам,
І колотила мул своїм чолом.
І небеса від сліз її ста грамів
Сп'яніли і побились між собов.
Мовчала тінь. Без остраху, без решти
Тинялася вона водою взад-вперед.
Коли, коли нарешті забереш ти
її додому -грітись в теплий плед,
І всю її, - немертву й неживу,
Коли ти помережиш пелюстками?
І силоміць заміниш дим на кропиву
Своїх же уст і ніжності вінками
Не нагородиш… лиш її одну,
Достойну сотень слів єдиного мовчання...
Цю тінь свою ти промайнув всліпу
Там, на мості… і шкода, що в останнє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2011
автор: Хельга Ластівка