Ненароком промовлене слово куражно злітає до неба.
Виривається з клітки, прагне звільнити свій простір,
А стіни немов усе чують, гучні розмови дико втягують в себе,
Задихаються тишею, всуміш із страхом та млостю.
Неосмислено шукаючи шляху, аби повернутись,
Ми обтяжіли реальністю та мовчки старіємо.
Час відбере. Не лишиться кого пригорнути.
Безцеремонно життя нас, мов сито, розсіює.
Ми пережовуєм світ, та давимось рештками правди.
Розташовуєм діалоги у нескінченні решітки таблиць.
Ми навіть від мертвих, без подиву, чекаємо зради,
Та обвуглені стіни не почують більше дурниць.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287076
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.10.2011
автор: Angeline