Я розсиплюсь росою по жовтій траві,
гвалтуватимуть губи світанки нові,
а, можливо, сріблястим дощем розіллюсь,
загублюся в собі та вже не повернусь.
Ну а іншим гірким, надокучливим днем
спалахну ненажерливим чорним вогнем -
хай усе поїдає з землі та із неба,
бо втікають від мене із тим, що так треба.
Проводжаючи з серця останню весну,
я виплачу біль і назад проковтну,
і відчай від себе собі віднесу,
бо в тебе просто немає на мене часу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287066
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.10.2011
автор: Крістіна Дрімова