Сонце втікло з полону сірих хмар,
Будинки впали на бруківку громіздкою тінню.
Вітер зміта пожовкле листя подихом...
наче примар,
Він надавав йому краси мов скульптор власному
творінню.
Нема його, він щез... той вітер стих...
І листя на холодну землю градом впало.
Маленькі клапті кольорів багряно-золотих...
Він вибачався, що повівся трішечки зухвало...
І тих, котрі попадали, знову легенько підіймав,
Він їх відштовхував, щоби не поламались об
холодні мури.
Секундно у повітрі кожного із них тримав...
Справжнісінький митець... він створював усе
нові скульптури.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286985
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.10.2011
автор: fuko`