В парку осінньому так тихо,
лиш дощ по кронах, як верлібр,
а секундант трамбує дріб
у непокірного пістоля.
Вже час сходитись, але доля
дала ще шанс обом з тобою
все роздивитися як слід.
І нащо я затіяв те?
В жінок стріляти я не вчений,
не те, що інші...Навіжені,
для них і мати - не святе.
Але тримати слово треба,
твій перший постріл. Просто неба,
від дрижаків накрившись пледом
вчуваю голос труби Херба
і час стоїть, але не йде.
Яка краса! Невже востаннє
дивлюсь осінній цей пейзаж
і той притворний антураж
навкруг печерського свавілля.
Дерева похилили гілля,
летять листки...Лиш не промаж!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286820
Рубрика:
дата надходження 17.10.2011
автор: Борода