В своїй самотності-одна,
Втрачаю часу лік.
І горизонту тут нема,
Заснувши всесвіт весь стоїть.
Всі кроки потають
В гарячих травах самості.
Безкрайній простір,
Де сама не можу
Тінь свою впіймати,
Щоб хоч із нею розмовляти.
Нема ні сходу, ні заходу,
Які дають надію на нове.
Усе завмерло, лиш тяжка сльоза
Глухим ударом розбивається,
Орошуючи мертву землю забуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286567
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 16.10.2011
автор: Христина Лозина