Він колисав її надії,
Що обпеклись об попіл мрій
В думок розлогому подвір’ї,
Серед чарівних білих змій.
І плач надій, і опік кожний
Був довгим шляхом страху,
Що полонив сон тривожний,
І віру, що уникнуть плаху.
Дивились у надій колиску
Поглядом магічним змії,
Наснаги, очищені до блиску
Істоти чарівної стихії
Інші змії – чорні, мов брехня,
То погляд заздрості людей.
Їх трунок жалить як гюрза,
Нищить зародок нових ідей.
Вона ж сиділа за вікном,
Плакати, вірити не в силі,
І відчай виріс бур’яном
Поглинув зерно в її ниві.
Цілунком пам’яті торкнулась,
Зустріла лагідність, усміх,
Спогадам ніжно пригорнулась,
Ступила віри на поріг.
Її надії вколисав,
Вони заснули тихим сном,
В ошатні барви віри їх убрав,
На правди посадив паром…
2010 р. 11.10. вечір, поїзд: Чортків - Київ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286542
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2011
автор: Ярослав Дорожний