Коли Земля причепурилась
В квітучий одяг навесні,
То Ангел з Демоном зустрілись
Чи випадково, чи то ні.
І Демон хитро запитав:
"Ну як там твої люди?
Такі ж слабкі, як я казав?
Нічого з них не буде!
Пограємося з їх життям-
Цю дівчину візьмемо,
Одразу в серце почуття
Немислиме пошлемо!"
А дівчина собі жила
Та навіть і не знала,
Ростила сина, дім вела
І дерево саджала.
Сховати серце не змогла –
Щілину привідкрила.
І пристрасть хвилею зайшла,
Ущент заполонила.
І Ангел сумно подививсь –
Її душа палала…
"Ну що ж ти, дівчино, зречись!
Ти шлях свій вже обрала! "
А Демон посміхнувся враз:
"На кого сподівалась?
Адже з обранцем весь цей час
Кохана залишалась.
А хіба варта ти його?
Навіщо тепер мрієш?
Нема краси – пиши листи!
Нічого ти не вдієш!
Тепер на себе нарікай,
Отримай покарання:
Живи без радощів і май
Ти сльози та страждання! "
22 травня 2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286481
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.10.2011
автор: Лія Квітка