Розмиті постаті життя...
Де є в нім ти, а де є я?
Чому в байдужі кольори,
Удвох закуталися ми?
Не знаю...
Просто осінь нас застала,
Тоді, коли душа моя пропала.
Втопилась, впала із містка у воду,
Тепер чийого буду роду?!
Коли не знаю, і не відчуваю,
Що я хоч трішечки тебе кохаю.
Нехай... у всьому винна осінь,
Ця мряка і ранкова просінь.
Та хто ж є я тепер?
Дивлюся в сіре днище,
Тебе я бачу поряд,
Вітер надімною свище.
І розумію... все -таки щаслива
Моя юна душа, хоча така вже сива...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286434
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.10.2011
автор: Вільна птаха